Відверто

Я не складав тобі віршів

і не писав тобі пісень,

ти десь далеко спиш,

вбігаючи в щодень.

Що відчуваєш ти в мені?

А що відчую я до тебе?

Для мене почуття пусті

і я кажу щодень оце до себе.

Я кажу, що кохаю та люблю,

але нема вогню у серці,

немає пристрасті й жалю,

немовби серце розтоптали берцем.

На тобі закінчилося кохання:

ідуть роки й дарма -

хоч можу я зійти ще зі шляху страждання,

але назад дороги вже нема.

Нема, бо йде годинник без упину,

а метроном життя вже вирішив за нас:

кому любити, а кому - у домовину,

кому знайти серцевий свій компас.

Ти може й гарна і чуттєва,

але не еталон мрійливої краси,

тож я не знаю - треба чи не треба

мені з тобою далі йти.

Я загубився в власних хмарах -

поет безсилля й почуття,

він колупається у прахах

свого буттєвого чуття.

Так хочеться заснути і почати

усе із чистого листа,

та забоявся я, що можна і не мати

нового аркуша, та й чистого нема.