Виглядає все так, що зима цього року - із тих,

Виглядає все так, що зима цього року - із тих,

Що триватимуть вічність, пливтимуть повільно, як яхти.

Що я зрештою можу конкретного відповісти 

На твоє на ходу, несподівано кинуте "Як ти?"

Ти ж і сам усе бачиш: цей присмерк відштовхує нас.

Як розтоптую сніг під ногами - жорстоко й непевно.

Ліхтарі не вмикають - чи маємо ми бодай шанс 

Зупинитись на мить (до моменту, коли стане темно)?

У швидкому "Я норм" - тисячі несуттєвих "але":

Недоплетених вчасно кікімор липке павутиння,

Накопичені жмені якихось дешевих проблем,

Які зловиш між тихим, промовленим щиро "А ти як?"

За бездумним "Я теж" прочитати б усе по очах:

Кожен бій під Ізюмом і кров'ю затоплений Бахмут,

Як старий побратим від поранення в ногу кричав,

Як від хат залишаються тріснуті стіни без даху.

Залишаються наші сліди серед снігу й імли.

Гострі дублі розмов, які заново не перезняти.

Я не знаю, пробач, я не знаю, де саме болить,

Але можу принаймні послухати і обійняти.