Вигнанка ( Сандро Боттічеллі)

Брудна на фоні грязних стін

в пилу злилася з своїм горем .

Ще тому мить цей дім звала своїм,

а тепер – не має в неї дому .

Лице в сльозах, ховає у долонях

не ма кінця її плачу :

вороні коси без покрову

хустина ? … посеред шляху .

Одежа біла пожовтіла,

розбиті ніжні руки в кров,

хто зна чим так вона згрішила

що відібрали в неї кров ?

Отвіт нікому не подати

стіна глуха її тривог:

холодний мур і голі п’яти

високе з гратами вікно .

І їй живій – життя не стало

звалася ким – її не ма .

Холодна ніч , не ма де спати

голодна , зрадою сита .