VII “Непотрібні здаються змагання людей”

Непотрібні здаються змагання людей,

коли станеш віч-на-віч із вічністю, з Богом,

як душа вирушає в останню дорогу,

як у пустку нірвани навіки гряде.

На безмовну самотність — мовчазне виття —

не знайти ні потіхи, ні ліку ніколи.

Вчуся наново жити, змагатись із болем,

щоб абсурдом для мене не стало життя.

жовтень 1992