Викопна дивовижа.

Між павутиння ріка, а у шереху хижа.

В стулках альтанок ще чути відлуння розмов.

Ти мов нащадок династії Тан -

Викопна дивовижа.

Я, ніби жовтий пісок ,що на берег зійшов.

Ноги хитнулись! Можливо примара і голос

Стали за вербами нам наганяти жахи,

Чи то владар - покровитель - пробуджений Волос

Нам серед ночі віщує у квітах віхи?

Німби архангелів знов спіритично й натужно

Рвуть хворобливу уяву, мов вранішній хміль.

Марно утримати сльози очима – безглуздо -

Крапають густо в пісок,

висихаючи в сіль...