Вільхи

Михайлові Сіренку

Біла вільха, вільха чорна.

Понад Дружем — більше білої.

Чи не вчора ізвечора

Там твої літа ще бігали?

Їм дівча назустріч бігло,

На щоках несло по ружі.

Ніби стрічка чорно-біла —

Білі хмари в чорнім Дружі…

Намело снігів, насипало,

В білім полі чорні ворони.

Надто важко йти нам випало!

Білі вільхи стали чорними.

Та злетілися ви марно

В біле поле, чорні ворони!

Запрягаймось, друже, в ярма,—

Ще раз долю переоремо!

За снігами там і досі

Ружа тая не згаса.

І, як біль, у чорній фосі

Біла мамина коса…