Вільна душа

Спонукувана ким і за чиїм велінням,

ламаючи кістки, як шкаралущ насіння,

проламуючи час, позбувшися томління,

виламується з нас душа на облетіння.

І облетівши скрізь, вертається, мов з свята,

м’якесенька, мов віск, легесенька, як вата.

Хоч більша, як була, вагоміша, значіша,

поширшало й крило — ширяння в нього інше.

І вдарилась душа, мов хтось гніздо те звузив:

не попаде ніяк, неначе куля в лузу.

І б’ється в тіла шкло, як у вікно синиця;

поранене крило вже стріпує росицю.

А тіло, як труба — гудюча порожнина:

в розімкнутих губах — калина…

***