“Він сам непрохано з’явився”

Він сам непрохано з’явився

і окулярами забликав,

смішок обценьками світився,

точився голос під’язикий:

— Ну согрішив? Ха-ха-ха-ха…

Хто ж є на світі без гріха?..—

Сміх проривався що не слово.

— Та… спи… ха-ха-ха… мухолове! —

І я збудивсь — рвав кашель груди,

здавалося, що звідусюди

валує всеїдучий дим…

Вдихав… і задихався ним…

І, вже знеможений, поглянув

в нічне напружене вікно:

—Ти хідником йдеш з тим болваном, —

сюжет банальний, як в кіно…

Ти щось співаєш — він не слуха…

Він теревенить — ти мовчиш…

Я ж чую! Боже, вирви вуха… —

Він: — Ти не… не перекричиш… —

Куди мені? Я захлинувся…

Була подушка, мов наждак…

Крізь простір я тебе торкнувся

й почув: — Було воно не так…—

Але ж було!!. Яке безглуздя —

і я заплакав, мов хлопчак…

Ніч… Поверхи сліпі… Безлюддя…

Назустріч він несе п’ятак…

***