Вир щастя

Я хочу, друзі, щастя описати,

Мені прийшлося у житті його пізнати.

Спочатку зустрічалась з ним, та я не розуміла,

Що це воно, і не було мені до нього діла.

Та я прозріла й подивилась навкруги,

Й побачила, що щастя рве вже береги.

Його навколо мене так багато,

А перш за все це Богом 

подаровані мені матуся й тато.

А ще родина чисте джерело,

До них мене безтямно тягне і тягло.

Яким я віддаю себе до самого кінця,

Чекаю зустрічей, щоб обнімати й цілувати 

 їх радісні й усміхнені ще лиця.

А друзі — це букет із осені, зими, весни і літа,

Душа від них і спокоєм й теплом зігріта.

І кожен з них доповнює один одного,

Один дарує доброту і гумор, 

 а хтось знайомить ближче з Богом.

Ну, а хіба не щастя слухати ще музику і чути,

Топитися в природі, в царстві квітів бути.

Летіти з птахами і разом з ними ще співати,

А ще кохати, просто лиш кохати.

Радіти щиро, що у світі є людина,

Від неї зафарбована у кольори 

життя мого кожна година.

Від цього у душі в мене веселка грає,

Душа щаслива, бо вона кохає.

І ми ці крихти всім повинні роздавати,

Якщо пізнав, не треба це ховати.

Даруйте всім і посмішки й любов, й робіть добро,

Щоб кожного у щастя вир цей занесло.

***