Вирок поезії

Андрієві Охрімовичу

я останній прозаїк блідих поколінь

я останній пророк мегаполісу

де червоною ниткою в календарі

інтроспекція власного голосу

де питають мене і питаюся я

а ніхто відповісти не пробує

де колеги від генія до холуя

замасковані чорною робою

розтроюджений мульками менталітет

патетична бравада липова

якщо кожен четвертий на світі поет

то нема ні одного великого

є лиш друзі і є ще у друзів смаки

є кресало і є пергамент

є ще самки і є ще порожні сумки

із порожніми в них пляшками

є ілюзія втоплена в білім вині

і обов’язок бути радим

а кому це потрібно тобі чи мені

чи винові що знає правду