Вірш моєму однокласнику Владу

Ти кажеш: любиш —

але тільки в снах,

Де не треба дивитись

мені просто в очі.

У снах ти сміливий,

у снах ти герой,

А в тиші реальності —

ти знову мовчиш.

Я йду не за казкою,

я йду по здоров’я,

До Стіни, де просять

не почуття — життя.

Я лечу одна.

Не з образи — з розуміння:

біль лікують самі,

любов — тільки разом.

Коли скажеш “люблю”

не уві сні, а наживо,

без сорому, без втеч,

дивлячись просто в мене —

Тоді, можливо,

буде “ми”.

А поки —

є я.