Вірш про сон

У Молдові, де ранок тримає тишу,

Я й Яна жили, мов дві сестри у віри.

Діти сміялись — світ був легкий, дихав,

І дім стояв так твердо, що не хитався світом.

Та раптом — цирк. Приїхали мої тіні,

Ті, що в житті кричали, а в душі — порожні.

Вони крутили трюки, падали комічно,

Мов час накинув їм старі, чужі обличчя.

Друзі Яни йшли повз них спокійно, просто,

Давали по лею — мов міряли, що варте.

А мені вклали двадцять — без слова й погляду,

Немов сказали тихо: “Ти стоїш набагато”.

Я взяла дві сумки — досвід, шлях, і силу,

І резинку — щоб тримати власні крила.

А цирк тривав… та я лишила сцену,

Бо ті, хто грають маски, далі грають мреху.

І сон скінчився.

Та істина лишилась:

Я виросла —

а їхній світ змалішав.