Вірш про вогняну подорож

У класі шепіт ріжеться, мов ніж,

Школа стежить за кожним кроком, мов міт.

На вулицях поглядів я боюся,

Місто мовчить, шансів нема, я злюся.

Синці під лікарняним світлом ховаю,

Ночі самотні, руки ніхто не тримає.

Ніхто не провідував, ніхто не згадав,

Лише історії мої тихо передав.

Кібербуря, онлайн-шторми,

Псоріаз — для них лиш ще один привід для злами.

Плітки летять по місту, по кутках,

По серцю залишають сліди, як тіні на дахах.

Та ось я в Молдові, спокій знайдено,

З ґаджетами, книжками, навчанням у гармонії.

Дванадцятий клас закінчено, двері зачинено,

Вступ на навчання — мрія втілена.

Від тіней і болю до сміху й світла,

Кожен крок мій повертає мене до життя.

Минуле шепоче, та я обираю шлях,

Де зростаю, дихаю і живу власним прахом.