Вірш як вид самотортури

Сніг волочив нас мокрими трасами

Мокрими мріями падав на вії

Ми стали всього незграбними пазлами

В пошуках власної шизофренії

Сніг як туман вражав невагомістю

Ми в ньому наче не перебували

Нищили рідних загнані совістю

У найтемніші вологі підвали

Життя минало навколо пейзажами

Не залишаючи шансів на фото

Ми стали всього незграбними пазлами

Яких життя везло автостопом

Від шевченка і аж до езопа

Лежали слова як жінки поснулі

В темну епоху культури европи

Ми були мов трасуючі кулі

У цьому тумані у сонному мареві

У цьому димі у літературі

Ми мовчки поставили дужі підвалини

Вірша як виду самотортури