“Вирвалася з ночі коляда!”

Вирвалася з ночі коляда!

Вилетіла з лісу мовчазного!

Сніг летить, на голови сіда,

неузримі, бо ніде нікого.

Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг.

Пахне хвоя. Пахне, доки втягне

в коло тіней, мстивих і сумних,

літургійне тло старообрядне.

А тобі забаглось коляди!

А тобі забаглось товариства!

Вік минув, як замело сліди

і втекла на санях доля бистра.

Це життя минає чи тремтить

промінь зірки в смеречини в жмені?

Наче бинда сріберна за віть

зачепилась на скаку шаленім.

Це тобі й зосталося: про все

нагадати, душу прив’язати

до зорі, що коляду спасе,

кинуту у хащі, як за грати.

По-сирітськи

    пахне хвойний ліс,

тахне в сяйві місячнім дорога.

Сніг тріщить, згоряючи, як хмиз,

не пече, коли шепочеш: Ольга.