Вирвані сторінки

Посічений зливою простір. Портик.

Над портиком небо і сонце в контурі,

Дрімає під сонцем осіння готика

Лісу,

І люди, забуті в своїй неволі

Стоять.

Жовтень читає свою новелу, —

Голосом сірим у водостоках,

І каркання ворона над верхів'ям

Сосен

Довершує вічно сумний

Солілоквій.

Так наче в кімнаті розкидані речі, —

Нічим не пов'язані віддихи осені,

В пісні дощу. А опісля — картеччю

В небо зривається зграя сполоханих

Птахів.

Холодно. Жовтень. Дороги калюжаться,

Казиться вітер і сонце казиться.

День, що минає обвитий тугою,

Лягає на землю чіпкою сажею.

От-от листопад.

24.09.2021