Віщування

Густіє, проростає

крізь повсть стару і бруд,

на глибині ховає

окравки шворок, пут…

Скрадаючи буденність, латаючи життя,

ллє струмені зелені у жмені — для пиття.

Вже очі страв’яніли, і серце трав’яне,

кохана легкотіла, переступи мене.

Лежу крижем у лузі

і чую ріст трави,

у рясті, як в кольчузі,

від ніг до голови…

Кохана, мої руки ворушать два стебла,

що в’януть від розпуки чи, може, від тепла?..

Хоч подих і тамую і серце зупинив,

росту травою — чую, п’ю соки з глибини.

І грань земна зі мною, і невідомий я,

п’ю небо спрагло кров’ю, вустами ручаю…

Передчуваю осінь — в словах метал дзвенить,

в затерплому волоссі вже вітер шелестить.

***