Вишня

Була я стигла й апетитна Вишня,

І у житті твоїм була колись не лишня.

Ти з'їв мене, лиш кісточку лишив,

Та сонце й дощ мене все ж відживив.

Ти у солодкому житті шукав кислинки,

Й тебе не турбували твої вчинки.

Та знай - усе на дереві росте попарно,

І Вишеньку чужу зривати є негарно.

Як не твоє - до рота не неси,

Лише отримуй насолоду від краси.

Бо ми усі одного Батька діти,

І всім нам хочеться у парі повисіти.

***