“Вислизає із горла розслаблений звук”

Вислизає із горла розслаблений звук,

прилипає до пальців струна-волосина.

Все, чого не торкнешся, жадає сполук,

розкрадає тебе по краплині.

Не питаю «навіщо», питаю «чому»,

відчуваючи безглуздь і марність питання,

не минути чому нам страждання і мук,

і чому нетривалим було раювання?

Залишився в минулому меду горнець,

пам’ятає язик прохолоду від слова,

пам’ятає душа про твердий рішенець,

хоч до льоту іще й не готова.

Обшугалась луска, біла суцвіть летить,

протяг тягне геть все, аж гуде порожнина,

тисне простір давкий, витискається мить —

пада в отвір наступна піщина.

Наполоханим пучкам не втримать тепла,

не зіпертися їм на поламані тіні,

та на кволу струну раптом сіла бджола,

щоб віддать їй останнє тремтіння.

***