Виснаження розуму

Приглушена мгла в атмосфері

Серцебиттям лягають на папері

Неначе мазки акварелі

Що малювали ті каруселі

Тихо, поступово, в’язко

Так чарвіно наче казка

Зіткана з виснаження плоті

Причина чому ти просинаєшся в поті

Важкому, холодному паралічі

В тілі, що кинуто на поїдання саранчі

Що звіщає звоном мертвих

В схованих думках темних

В свідомості, яка старається

Звільнитись від того, що наближається

Біль, яка тече по нейронах

Яку мозок ховає в бастіонах

Сліз на очах та стиснутих зубів

В забутті вічних снів

Які рятують від цього світу

Кинуть свідомість на іншу орбіту

Скрегіт, хруст, спалах

І знову цей огидний запах

Неминучої вічної агонії

Апатичної, тягучої меланхолії

Виснаження, спрага та промінчик надії

В якому гинуть всі мрії

Алий і поштовх в свідомість

Одні благання натомість

Припинити погойдування на хвилях розпачу

В сумнівах чи знову я побачу

Що тоді сталось

Чому все не змішалось

В тумані вічності

В суцвіттях тривожності

Чому душа тут ще блукає

І останній фонар розцвітає

Вогонь в склі відпускає

Душі шлях на волю показує

І більше ніхто не скривдить

І більше ніхто не зрадить