“Виснажує і зраджує мене”

Виснажує і зраджує мене

На цій землі уява небагата:

Я розумію все людське, земне —

Крім серця, що живе у грудях ката.

Як розгадати, де ота рука

Бере для себе Каїнову силу,

Щоб підписом чи кнопкою дзвінка

Народи цілі кидати в могилу?

Одним свинець в опалені виски,

А другим плетиво колючих ліній —

За кусень хліба чи за колоски,

Що знайдені були в стерні осінній.

Німий солдатик батька розстріля —

І до казарми рушить стройовими…

Ще довго ворушилася земля,

Де засипали їх напівживими.

Матуся хлопчика не вбереже,

Від куль не захистить синівські груди…

А згодом запитаємо: невже

Усе це ми робили,

Люди, люди?

Ми ж вирушали, щоб долати зло

Заради царства Правди і Любові.

Яке ж то чорне сонце повело

Нас, щирих, праведних, по власній

крові?.

Для когось є загадкою Сократ,

Хтось бачить у дельфіні душу брата.

Та, мабуть, загадковіше стократ

Те серце, що живе у грудях ката.