Вітер долі

Шалений вітер розгулявся в полі,

Схиляє хлібні стебла до землі.

Дерева й трави гне на суходолі,

Притихли в дуплах бджоли та джмелі.

І ось він стих. Різка у нього вдача!

Й повіявся в захмарну височінь.

І тягнуться до сонечка, одначе,

Прим’яті трави, жито та ячмінь.

Отак і доля наша, як той вітер,

Всім українцям плечі й спину гне.

Вогонь війни роздмухує сердито,

Шалено казиться та не перестає!

Приборкати б його та осідлати,

Щоби одне бажання він здійснив...

Але, даремно з ним дискутувати!

Нестримний та рвучкий його порив!

І все ж, цей Вітер долі - перемінний,

Змете він про́тягом біду в нас на землі!

А потім стане добрий та привітний,

Й прийдуть до українців мирні дні!

Бо наш народ стійкий та витривалий!

Розправить плечі, випрямить хребці,

І знов, у кожній хаті, вечорами,

Запахнуть щастям хлібні буханці!

І стане в Україні тихо, тихо!

Немов на сповіді у храмі пресвятім.

Хай більш не гне нас доленосний вітер,

Про це я Господу в молитві розповім!