Вітер дує з країв далеких та безмежних

Вітер дує з країв далеких та безмежних

Безслівно гладить вуха, що по чарам заскучали.

І так явилось диво, чию пізнав я красоту.

Сонце, було воно там теж, воно увагу мою привернуло!

Побував я наче в царстві снів, така була, незгасна красота.

Пам'ятаю небо також, наче океан піднявся ввись

Хто побачив, хто відчув, щасливець той.

І лиш тоді, подумав я про мить, коли в середині

Щось почало стрімко, цвісти та жити.

Кого я там зустрів, чию любов пізнав?

ЇЇ величність, чий прихід квітами полонив.

Впізнав її, як волю світу.

І беріг на самоті, спогади про неї.

І запах теж, котрий голову скружив,

На вустах теплих та солодких

Я хотів лиш назвати, її ім'я хороше

Але вона тишу, цінує, більше за інших.