Витиск

Ах, розумієте — нудьга наринула —

Що я не такий, як всі.

Ночі опошлені доля кинула

У парку з серцем наодинці.

Я почував, як мати плакала

У ночі блакитних зим.

Тоді душа моя самотньо капала —

Колу про смуток я розповім?

Ах, розумієте — доля закинула

Мене не в красний Рим.

Нудьга, нудьга на серце ринула

Потоком смертельно злим.

Може, в житті я встигну кинути

Лише витиск в вогкій росі.

Ах, розумієте — не вине серце тиснути,

Бо я не такий, як всі…

18. VIII. 1916. Владивосток