вітре-не-вітре...

вітре-не-вітре

дай відчути твою полегкість

з якою сиплеш на солончак свої рани

витрушуєш з килимків моху

поцуплені ними луни

дай пізнати безвинність дубової

діжечки невідкоркованого при падінні

жолудя

дай порадіти туману —

непрозорому умислу

запотілому дзеркальцю —

над зубатим вискалом вжаленої кропиви

(бо дихає!)

дай порахувати сироти які

проступили на нічній шкірі

вгадати в них сузір’я тривоги

стерти його теплим дотиком

дай летіти на феромони бузку і безуму

дай знімати пінку над киснем і воднем

дай летючої риби (без пірсингу в серці)

дай наснитися цим глухим і

незрячим яблукам —

майже ввімкненим у саду

ніби пані вольфрамівна

протяглася крізь червоточини

під солодким склепінням

дай вкладати камінну бруньку —

новонароджену —

на перші її ваги —

важити плач —

дай

06.04.24