Вітри

Дозволь вустам сказати те, що дмуть

Вітри в серцях сполокані дощами,

Та поцілунком не дозволь йому

Зректись грози, що в’юниться над нами.

Слова твої, без подиху – пусті

Як полотно, що зовсім не зворушно

Висить і припадає на стіні

Пилюкою. Але вливає в душу,

Його подобу, як слова в рядки

Поезія, буквально зі сторінки

Скипаючи у хіть, що явить дар

І від пера жадає відректись,

Від пустослів’я взятися до жінки

Спустившись ниць з її молочних хмар.

25.09.2022