вітри — на ринви покарані...

вітри — на ринви покарані —

стугонять з металевим прононсом

ніби йоги коли ворочаються

на голках у своєму серці

в ніч що всиновлює гострі тіні

над півзарослою пуповиною стежки

зі щілинною смужкою світла на ній

(мов розстібнулась подихати темрява)

і з пульсом на сонних стеблеріях трав

що кочує у безвість

де томляться дотики

які ми заборгували

й не можем сплатити —

мов теляча ніжність тополиного пуху

недоречна і неприкаяна

в часи бавовни і глиці

23.09.23