Вівтар (36)

Очі не брешуть,

ніби дзеркало в душу,

тлумачать усе,

що так палко ховав.

І з сотні думок,

зобразити так змушують,

начхавши на все,

сльози не подолав.

А сльози - росинки,

краплини кришталю.

Для сукні всі нитки,

з гіркого мигдалю.

Вівтар в повній тиші,

зупинений подих.

Усі тихі,мов миші,

і губ терпкий дотик.

Мов вибух з овацій,

кульмінація щастя.

Палітра реакцій,

мов завершена праця.