Вкриває плечі зоряною шаллю

Вкриває плечі зоряною шаллю

Розгнівана цариця – чорна ніч…

Твоє – “пробач”, моє – “іще кохаю”…

Ми зіткані з тобою з протиріч…

Твоє “пробач”- не грітиме долоні.

Його вага- що дим від цигарок.

Навіщо ти цілуєш мене в скроні,

Якщо натиснув пальцем на курок?

У потайних кишенях мого серця –

Сто тисяч нездійсненних сподівань…

Та все пройде, усе колись минеться,

І я тобі пробачу без вагань:

Печалі переповнені корита,

І сльози по ночах рясним дощем,

І душу, що була така відкрита,

А ти її – неначе тим ножем.

Та ніч – цариця- знову плечі вкрила.

Вона – кохання нашого вдова…

Пробач і ти-за те, що так любила.

Бо я…простити…так і не змогла.