“Водою мед розбавлений в тарілці”

Водою мед розбавлений в тарілці

ледве жовтів, принаджуючи ос;

листок медвяний хилитавсь на гілці,

мов від біди застерігав когось…

Злипалися від солоду повіки,

і пучки прилипали до стола,

мов прагнув сам приклеїтись навіки

до світлого й прощального тепла.

Воно ж, мов тінь, поволі відступало,

а його місце смуток посідав,

і з болем віддирав ти кожен палець:

густе ж повітря, а вода — тверда…

І нитка меду — жовта павутинка —

прилипла так, що й губ не розтулить,

і не сльоза — медова крапелинка

спалахує на сонці, аж болить…

***