"водорості спогадів..."

водорості спогадів

що спливли на поверхню пам’яті

чіпляються за соломинки променів

не в силах тонути вдруге

а отже пам’ять більше не підвладна

впорядкованому плину часу

гіпнотичним факірам годинникових стрілок

і з неї вже прозирають немов крізь воду

сиве хлопчаче обличчя —

ніби цупке волосся не оминуло

жодної павутинки бабиного літа —

й дівчачий силует який спирається на костур

так легко як спиралось би на трембіту

присіле небо

хто з них першим наважиться спинити

осінній листок що кружляє над ними

ніби настромився на невидимий ріг вітру

шматочком яскравої ганчірки

в затяжній кориді

якщо довго споглядати за ним отак

закинувши голову догори

починає поволі паморочитися

і ось ти вже сам пливеш

безладною течією

ти сам крихкий сторопілий листок

за мить до падіння

за мить до того

як просвітяться зіниці

наче медичним ліхтариком

соломинками сонячних променів

10.01.21