Вогонь горить

Я пристально гляжу, не відпускаю тонкий зір

Від вогню та диму звуків,

Що погляд власний заціпили,

Щоку ніжно гріють, розовить все дужче

Та лікують душу сміло.

Все тіло наче омиває, в гніві теплим, мстивим,

Він тримає мене міцно, 

Не пускає силу жар на волю,

Поки не згорить душа поета вщент — кривавий та жаркий.

Миті слушної я доти, чекати буду і надію гріти,

Коли звуки світла і вогня стихнуть, лишуть назавжди,

Я матиму лиш сонця спогад — у руках закам’янілий,

Такий твердий, уже зовсім неживий,

Коли раніш в очах блистіло,

І погас вже сонця, величний блиск —

Миттєвий наче раз, а минула вічність