Вогонь. 2#55

Зима близько, загартовуємось та вбираємось в металеві стіни -

Грубішаємо надто, хіба лиш за тим, щоб остатні дрижаки не їсти.

І в цих латах, холодних, важких, ми вже звикли себе відчувати невільно,

Та і зовні, вбрання це, мінлива закутість - виглядаємо ж, як егоїсти.

Але це не означає, що в душі нашій стало дошнира пусто.

Розгостіться ж! Нумо, повстаньте з іншими, як ви, простолиць!

Всі ж, як один, голдують теплом, тож розділімо вогню намисто.

Кожному з нас - в розумінні і прийнятті не має бути границь!