Воєнні злочинці

Коли з’являються вони

У хроніці в кіно,

Простягши руки в кайдани,

Що ждали їх давно,

І запобігливо роти

Їх кривляться в оскал, —

Тоді, дотлівши, всі ґноти

Рвуть динамітний зал…

1 зал реве од всіх болінь

Невиболілих ран.

Зненависть різних поколінь

Б’є в зляканий екран.

Мов запускають гармаші

Туди важкий метал.

Й боїться глянути фашист

З екрану в грізний зал.

В цей вечір вийди на майдан,

На Ержебет-корут.

Весь Пешт, як грізний океан.

Їх вимага на суд.

Тому, що твій продажний слід

Аж у Берлін проліг,

Тому, що хоче інвалід

Безногий власних ніг.

Тому, що скручені мости

В Дунай упали з круч.

Втікаючи, недавно ти

Зірвав їх власноруч,

Вирує місто — трибунал,

З ру’ін, як прокурор,

Підвівшись, оглядає зал

Розгніваний собор.

І сад, де голод посадив,

Замість квіток — боби,

І діти, що ти їм пошив

З ерзацу вже торби, —

Сьогодні все кричить: суди,

Спали проклятий слід,

Що, мов гадюка чорна, ліг

З Дунаю на Берлін!

Спали, ніколи щоб не міг

Вже повернутись він,

Щоби не сохли матері,

Щоб не вмирав тут сміх.

1945, Будапешт