Вокзал (232)

Ніби вперше вийшов у світ,

мов загублене те кошеня.

Ритм серця прямує на взліт

кожна мить стала довша від дня.

На вокзалі сиджу, мов у фільмі,

і міркую чи станеться диво,

Мої руки тремтять, губи білі,

бо письменником бути вразливо.

Серце б‘ється і молить спасіння,

все тріпоче, аж гупає в груди.

Емоційне таке потрясіння,

бо бувають натхненням люди..