“Волоподібний місяць впирає в груди роги”

Волоподібний місяць впирає в груди роги.

Спокійний, мов Себастьян,

завмер, аби не ворушилась на мені стерня.

Лежу у полі,

і мене простір оглядає…

Свобода самоти,

і самота свободи.

У пам’яті моїй твій образ

збільшивсь втричі.

Тебе я можу досягти лиш колоском…

Але ж стерня безхлібна,

і беззмістовні спогади,

бо за безмежжям пам’яті іти

безглуздо.

Вже хмари розплющили блакитні очі,

порожній степ наповнюється смутком…

Я посміхаюся, ні жалю, ні жалинки,

бо все віддав до куколю,

до легковажної полови,

що за тобою полетіла,

щоб іншим порошити очі…

***