ВОЛЯ

Угорі ще останні зірки не розтанули

і куди зачарованим оком не кинь -

малахітовий степ і крізь ранішню синь,

наче клапоть хмарини, летить над отавами

легкокрило щасливий від дикості кінь.

Роздувається грива вітрилом наповненим,

терном чесана, вмита травневим дощем.

Степові полини з ковилою товче

розкуйовджена воля копитом некованим,

свистом злим батога не принижена ще.

Сивий полиск боків ще не витерто шлеями,

до свободи розбіг не втинали віжки,

і не зваблював хліб із чужої руки.

Що із того, що доля колись ще нашле йому

непосильну утому підйомів крутих.

А господарські коні ішли, ніби крадучись,

поки в полі іржав неприручений біс.

І ховали в очах неподолані заздрощі,

витягаючи долі обридлої віз.