“Вона несе мені малиннику”

Вона несе мені малиннику

і гасить ватри —

хто наврочив, мамо?

Лише її одну,

лише таку

я кличу обгорілими губами,

і руки простягаю на краю,

й шепочу: “Довга, мамо, ця морока”.

Та ватру,

нею згашену,

доп’ю

до дна.

Це п’ють здавен від злого ока.

Це п’ють із темним трунком заклинань,

та згубний трунок слова

доки в мозку

шипить — мов кинута у воду — грань.

Не здерти жару темного коросту.

Згоряють дрова у моїй печі,

і мама грань бере.

Не можна спати

при ватрі цій.

І страшно уночі,

як заганяє іскри в воду мати.