Вона співала мені про вулицю

Вона співала мені про вулицю,

про якісь божевільні ідеї, пусті бібліотеки,

освітлені проспекти,

про день, який скоро настане,

та вулицю, яка зранку забуде про нас.

– Поспішай, до ранку так мало часу.

Шепотом говорила мені на вухо та бігла.

Співала так, що я вірив їй більше ніж Вакарчуку,

коли той казав, що «Все буде добре».

Я просив її співати ще,

я б хотів, щоб вона співала мені весь час,

але коли я їй про це сказав вона сумно відповіла:

– Скоро настане день і вулиця забуде нас..

Вона брала мене за руку та бігла

і постійно співала,

вночі,

серед лісу,

ми бігли, цілувались, співали,

їли ягоди і запивали їх яблучно-морквяним соком.

Губили рюкзаки, ключі, інші речі.

Шукали їх, знаходили,

втомлені спали.

Зранку прокинулись, відчайдухи,

на березі гірської річки.