Вона згадає знову нас

Вона згадає знову нас

У тихий час, в самотній час

Коли вітри та буря враз

Здіймуться із гори Парнас

І вдарять землю, на якій

Зійшлися двоє, щоб вночі

Завдати смерть своїй душі

В холодний день осінньої пори

Вона прийде сама туди

І запах листя й шум води

Для неї стануть знов вони

В полоні трав і холоді степів

Де їхній голос обважнів

Із слова в крик, із гніву в гнів

Востаннє зринув з їхніх тіл

Вона триматиме в руках

І білу шаль, і чорну шаль

Могла одного, але й хай

Для нас тепер той водограй

Засяє в променях весни

На тому місці, де вони

Перетворилися на час

Що лиш й залишився від нас