“Вони ще діти в білих рантушках”

А Марічку габи взєли,

поглинула річка…

Вони ще діти в білих рантушках,

у плесі темнім, дебрі темній граються,

а вже габа з ягням у бурунах

за тою МарічкОю ходять назирці.

Вона вже знає співанку сумну,

вона про себе знає вже співаночку.

У річку каламутну і страшну

вона в тій пісні падає, Іваночку.

Це сон, в якому сивіють уста

і з кореня спалахує смерека, –

крізь мене сипле глиця золота.

…Заснув я на найтонший волос предка.