Ворожба

Поворожи́ мені на гу́щі ка́вовій!

Горнятко перекинь, немов життя моє:

Нехай стікає о́сад візерунками –

Пророчить долю дивними малюнками...

На порцеляні плямами розмитими

Минуле з майбуттям, докупи злитії.

Можливо, погляд вишень твоїх ви́зрілих

Між тих розводів долю мою ви́знає.

Якби ж побачила у грішнім праведне:

І світло в темряві, і вчинки правильні,

І віру в Господа, і поміч ближньому,

Кохання справжнього флюїди ніжнії.

А як заба́чаться біда зі зрадою,

То я єдину річ тобі порадив би:

Розбий горнятко те – і за прикметою

Хай негаразди всі спливуть за Ле́тою.