Ворожка

Липневі, м’ятні й безсонні ночі,

в очах – вогні, а в косАх волошки,

лукавий усміх й зелені очі,

в руках стихія, вона – ворожка.

У серці море, бурхливі хвилі,

в душі блакить й неосяжна даль,

все б підкорилося її силі,

якби не інших очей кришталь.

В словах у неї вся мудрість роду,

косей русявих широка стьожка

простяглась у синю блискучу воду,

їй можна все, бо ж вона ворожка.

Чарує, часом, її манера

так заглядати в чужі серця,

чи від природи трохи шалена,

а чи характер має борця.

Підвладно все їй, земля та небо,

І океани чужі І гори,

лише без нього їй це не треба,

лише без нього вона у море..