Вощане щастя

Життя нам щастя обіцяло…

воно ж, мов усмішка швидка,

торкнувшись губ, мигцем розтало,

стекло по битих черепках.

Але ж… листочок тополиний,

і гіркуватий сік трави,

і в пучках скорена стеблина,

і дух ширястий жаливи —

є складниками того щастя,

якого не помітив ти,

бо зір навиклий до контрастів,

язик — до слади й гіркоти…

Не впізнане на смак, на дотик

і не означене, воно

торкалось, мов вербовий котик,

солодким прикидалось сном.

То завмирало мінералом,

світилось рівно, мов кристал,

росою в очі зазирало,

ламало дзеркала овал.

Вощане щастя… в ньому можна

втопити губи, крик втопить;

життя ж своє в стільник порожній

розлить і щастям запліднить…

***