Восьме диво світу (66)

І ніби восьме диво світу,

своєю вродою узяла.

У пастку серце з заповіту,

ніби у пути зав'язала.

Своєю посмішкою милой,

у недра темні, сяйвом впала.

Очима, сяючими силой,

поперек горла мозку стала.

Ніби наркотик, тече тілом,

думки про неї зігрівають.

У скрині, що покрита пилом,

знову метелики літають.