“Востаннє ми зустрілися тоді”

в перекладі Марти Тарнавської

Анна Ахматова

В последний раз мы встретились тогда…

* * *

Востаннє ми зустрілися тоді

На набережній, де завжди стрічались.

У Неві тісно стало вже воді

І всі у місті повені боялись.

Він говорив про літо, клявся тим,

Що жінка як поет — то сміховиння.

Мені ж запам’ятався царський дім

і петропавлівська твердиня.

Тому, що день був зовсім, мов не наш,

А мов дарунок Божий, благовісний,

І в час цей подарована вона —

Остання із усіх, безумна пісня.

***