Вовкулака

Поміж нами давно все сказано

І мені саме час іти…

На хустинці вузлом зав’язаним

Щастя-долі не вберегти.

Прагне волі душа зневірена

І без неї помре вона,

Бо покарана вічним вирієм.

Але в тім не твоя вина.

Сам не здатен, як виявляється,

Не пустити її в політ.

Із поетом таке трапляється:

Чи нічо́го, чи всенький світ!

Тож піду у туман під зливою

Вовкулакою сірим я…

Може, стане на мить щасливою

Незбагненна душа моя.