Вперше

Він прийшов серед ночі дощем, наче шепотом,

легкий подих зітхання майнув попід віями.

І від нього, такого незнаного, теплого,

незборимим жаданням кохання повіяло.

Потягнулась до нього крізь сон кожна гілочка...

Юна яблунька цвіту ще зроду не відала!

Звідки він -- цей лякаючий шал, ці вогні в очах,

ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана!

Ледь торкався кори бігунками - струмочками,

не минав ні горбочка цнотливої  стрункості.

Не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,

у одному акорді злились, наче струноспів...

То пручалась, то прагнула знову лавину ласк,

поки сон переміг у змаганні з повіками.

...Перший промінь відчувши, юначка прокинулась,

і засяяла вперше рожевими квітами!