* * *

Все менше усмішок, все більше сліз.

Похмурі дні. Блукають містом тіні.

Хтось крихту щастя взяв…і не доніс.

Не дивина – воно ж лежить на міні.

Технічний тиск – високий, як в людей:

безсилі тут і найдорожчі ліки.

Світ вариться у казані ідей

сьогодні, вчора, завтра і навіки.

Музеї душать порохом вітрин.

Скульптурам остогидло позувати.

Для щирості шкодуємо хвилин,

боїться серце мріяти й кохати.

Холодні погляди. Кислотний чеше дощ.

Той п’яний спить, а той голодний просить.

Лягає листя на бруківку площ.

Будинків ліс. В повітрі хтось голосить.

Шукаєш сонця навіть навесні.

Скажіть хто-небудь, а воно ще буде?

Замерзли в грудях жарти і пісні.

Безслідно тануть в інтернеті Люди…