Всевидіння блаженство – центр

Всевидіння блаженство – центр

Поема

І вигнані в ліси, в пустелі, в гори –

мислителі, поети-мудреці.

1

А ці,

що остались в містах, - в котлах

для варки, –

хто витиснутий в небо, хто – під

землю,

де менший регіт речовин і писк,

бо вже до вечора і небу стане парко:

як розігріті підпираючи примари

зростуть гриби психічних випарів;

то жарти

всесвітні:

люд встає – встає психічна хвиля і

своє

бурлить, несе, думки на стінаї вє,

нівечить щонайменший зирк обличчя,

якщо

воно в собі її не вбє, цй так швидко

наростання настає, що й не отямиться

ніхто,

як всіх зівє

один тріскучий вал, що

крутить, котить, бє;

як своє

кидання в фарби крові вал пробє,

прогиркає, пооддирає далі й далі –

влягається на струни до небес психічна

кров

від колеса води і грунту:

те, що для вод – до вод і

повернеться,

що є для Огню – огнь звє у центрі

в спокої, вмістилище своє просяявши до

Низу, до країв.

то ж чиї

готуються, як ніч, чутливі крила?

коли вже ніч все зморене накрила,

то солодко черкання йдуть її

до півночі, – хто знає щО тоді?

Хто взнав закон єднання справедливий?

2

небес і долі, що було і є, і буде?

Стрічайтесь, наші душі-кораблі,

минуле – щоб майбутнє розпинати!..

…Нащо ти кинув мене, віку ХХХХV –й,

Мій диве, коли я тебе прозрів?

Нащо твої жахаючі знання? –

тут люди йдуть безвинні навмання

загинути.

За північ в час Бика,

щезає з душ уся журба тяжка;

тоді й складається і чистим і святим

В далекім небі лиш себе знайти…

І згодом йде у сон четвертий віщий,

устріти тих, хто у законі – вічність…

Знайти коханих! Відлітаюче в імлі

личенько біле…

Жінка в білім-білім –

з руками, що припяті

до землі!..

В полудень нас звело.

3

Плечі-конвалії скрикнуть…

в платті – і хвилі на нім, –

так спотикнувся безмовністю скрику –

Вогнь зачепився в мені.

Сило небесна!

рятунок постав поза

світом, –

Скільки скресло,

СКІЛЬКИ Б СЛІВ Я СКАЗАВ…

Живися, світе, моїм серцем, як востаннє, –

Котися, мірна коліснице пізнавання,

Ставайте, знаки зустрічання й ножквання,

І ріжте, ріжте! Звуки серця – вам вітання!

Бо обнімуться біг світил

й моє кохання!..

4

в млі – в житті – у млі над світом вогнь засяяв –

й світ

той розпроставсь, не гноблений нічим, найбільше –

квітом

дзвіночків від клітин на кличі атомів тяжких, –

так

резонуючий їх інтервал ослаб

й забивсь під звіздним опиналом

в унісон із центром світу

Це я прощаюсь з вами.

опали води людських дум на води

й над рівнями тих вод здійнявся огнь, фосфорисцентно

розливаючись хмарками, на свої на кола

висотних випромінювань, що оком важким і не зримі, –

зрить духовне Око, як йдуть рідіючі хмарки, й розиспи

іскр по оболонках, і спалахи їх прийняття, і спів єднання

5

Кохана!

Довкола тебе златоокий острів –

і він факає мені в голову і в груди,

а холод виру

крижаної тьми людей

не піднесе їх навіть подивитись,

як прилітає яснобачення – безсмертя

на сонячних квітує островах!

6

опівночі раптово гасне все наркотичне марево

у піднебессі

так тяжка мука в небесах земних і нетривка, чахне і опадає

Блажен, хто намір і бажання мав

І з чистим серцем ангелом літав

У чистому надзірному просторі,

Коли вже люди камінці у морі,

Дитятка в глибині юдолі горя.

Аж то ворушаться, як плавники, вві сні

Над ними лиш молитви і пісні

Минулого – то душі їхні в сні,

Щоб через мить-миттєвість ранку

Поглинутися справжнім сном, де рани

Один другому в крові завдадуть.

Це я прощався з вами всім життям

В ночах, коли ви чисті і могли почути,

Як розлучався і як все прощав,

І плакав у мені вогонь закутий.

О так! Чим більше я з людьми прощавсь,

Мій дух сильнішав – і здоровим став,

І недосяжним для летючих кігтів вод –

І –

І я повстав веліннями природи:

Весь – сонце хвиль, і совісті. Й свободи.

І знаю вже, що вправі був почути

Вуста землі й небес; в людських вустах –

«Ви інший. Вас би не повинно було бути.» (І.Ш. - поет В.Коротич)

7

вами закладається в той Час все те, що з вами завтра буде;

з вас і з наміру і до яких небес скрижалів сягли –

вже там

змикається, що буде завтра й далі, які земні і неземні

огні

пронижуть вас;хто не чита імя нове

своє –

невчасно збуджене об слід минулого уб’є, за попередженням:

нехай не напсує, тут – так тече;

хто в крайнім ступені ступив – і в Час, щоб по душі

не розуміли й щоб не збили – на волосинці його висить світ

й звучить!

ми розлучались, вже, коли

важке тягнулось на копил води

минулого, на числа часу –

імена й події; а

не вловимі світом скрипалі

що в нижчій музиці перекидаються вогнями –

як мало вони можуть вести днями… як вічністю

вони

ведуть жалі

за ненародженими в духові:

не в той розвій ідуть всі люди

8

О Небо! солодко з безсмертя – у кохання!..

Чому так гори лиже вітер сонця?

Всі гори – я. Плечима впав у вснсвіт

І від плечей я спека і повітря

І світ

І всі хребти ворушать

вітряний потойбічний мій язик…

і так,

як перед бурею на морі йдуть

поперед всього хвилі страху, народжувані зрушенням води,

і мисленням, й тертям із небом, – руйнуючи крило вогню

душі і мозку, – так в стогонові океану люду і атомів

та дорікати –

це дорікати хворим страхом-раком,

що їм приносить ззовні!

то так людей нема, є – перетікання вод з

розпиленостями

протомозків-полів,

що не зібрав я, не пропік

коли впечу й здригнуться крила душ між прірвами,

скажу: де лмиш ганчірям мови ви проведете по мені –

невидимому в людях – ви скинете назад їх

в кігті вод –

в ревербератори; в полон до несвідомого…у рідний хаос;

змінити поле – буде інша вже людина при тому ж мозкові:

не в пандемії поривань

в напрямку знищення зірок…

Проходячи воложища дерев

і шелестячи шкірою і волосинками об одяг,

мене доторкуєшся думкою, прекрасна,

і втягуєш, – наковтуюся сонця у душі.

Коли ти думаєш про мене, то мене

проймає дрож, гарячі хвилі мління

прокочуються – і квилить проміння…

і спечно ллється, – і одним молінням

пала повітря! – й окриля

мене!

Я стану сонцем!!

З тьми гіпноз іде…

Ми станем своїм щастям – незрівнянні!!

Невидні твої руки полумяні,

О ангеле!

Хай Небо нас веде.

відриньте світ – і зосередьтесь у Христі! в наданій

вам огненній таїні

хвилі свободи! Волі – не від людей, від духа сірості, який в борні

з яскравим!..

закрийтесь від гіпнозу пекла: щупальця-плями

випромінення біди лізуть в щілини

між окиснення вогнем й розширюють луги могил…–

біда веде біду, – руйнують крила

так родова хвороба всіх людей – безумність низького,

посадка океану-і-космосу, що в ритмах, –

бере на свої ниті руки й ноги, вони вже –

клешні перед чорним ротом

ви не ідете серцем до мамони? там поле це, –

в духовній непритомності є вже і неспроможність

попасти в слід високого вогню щасливих, що свіжіють

у грозі, й драконяться між брів магнітних бур,

і послідовно йдуть як діти сонця

9

Коли впадете в слід мій, в той що має

так збовтані рухомі оболонки,

що в одну точку кидають ваш дух –

дух спахне ваш –

з вас підніметься хвиля,

нею побачите на мить – мить сонця –

весь безсмертя світ так вчуєте –

нічого нижчого не треба, –

знайте в цю мить – це я прощаюсь з вами.

і як мені – з натхнення – в дикий квіт –

коли із мене відлітає цілий світ!!

а зостається тільки слід…

То до опліднення майбутнім хід.

Лиш серцем чисті – підійдіте.

направленість перетікання інформацій та чистота (!)

гармоній –

визначають івсе в єдинім полі духоматерії, – є

справедливість;

так в мірнім строї сонця генія і вище –

для всього місце є своє:

чия душа якого сяяння досягне –

там і живе;

мене відчують та не зрозуміють– на славу Божу

в тих, котрі поснули (прокинулись), стрічалося майбутнє

і минуле; так сходячись у вишині, в єдиний час –

прощаючись – виходить все із себе, щоб повернутись

в справжнього і в вас

прощаймось, так прийшов рубіж, щоб і мене не знали,

і щоб не розуміли, не казали почуте не від серця…

не вели

лезами вузьких променів з голів. Переступайте межі! Говоріть

із серця й чистої душі…

бо так, коли навік прощають

прощайте, не нажив бажання ті, що не лежать

в сліпучій чистоті… і все, – не може дух в нечистоті,

я ще людина

прощаймось, люди, –

сміх космосу

в ячанні молодім

з його обличчя – кинув виклик, він –

мені чи не одному. Пам’ятайте:

88-й, початок опускання активацій: обличчя неба холодає

І старіє…

Не там копирсаються

прощаюсь, щоб лишитись молодим

10

зчепились плазми ув обличчі неба, і блискавки

з них полетіли в сни, як ластівки… несучи будучність,

а люди лиш викривлень взяли з цих снів, –

сміття їм заломило світ в душі, –

не бачать душами, й не розмовляють, і не покращують

майбутнє

посилами могутніх блискавок

молитв

… Так буття піднялося

в пориві:

я –

над чашею гір,

де зі споду зриваються

бульки повітря.

пританцьовують ся

і скидаються вгору, гарячкові

й приласкані вкупі взятою тягою

строгості. І весь дріб

виноградних клектань я ловлю

вище й вище крилом, а дрожжю –

танок прихований то вогню,

то відривів душі, то мислі,

де ширяю, здіймаючись – втрапляючи разом

в чашу вищу, п’янку,

і сліпучу, і віщу, так за ниті тримають

еталони моєї душі із Кавказу й Москви,

і ще з Києва, над яким в незборимій

психічній енергії одночасно є я. Що відчутно

на оплесках прибалтійськиї циклонів-братів

з їх шляху на Урал.

прощаюсь моїм центром, що вмів бути свідомістю

цих рікі гір, степів. Трави, дерев і звірів:

допоки люди враз не закричать, що в них брудна душа –

і музики всієї не впускає –

обдурені й розлучені вони,

не знають щО це було,

Хто обійняв їх материнським духом й вібрацією

звільнення

й підйому,

на Чий вогонь настроювати душі

і трепетні серця

Простіте серцем і нічого не кажіть:

допоки вас триматиме згори

летючий намагнічений порив

і – зосередженим – наструнчитись

велить

нелюдська наростаюча журба

за простором, де є любов хоч мить…

одна, де справжні ми…

мій неприборканий духовний круголіт

із серця й легких речовин– на всій землі –

стає вже неможливим в низькій днині…

як не було ще легшої людини –

немає в світі й тяжчої межі:

як дивно перероджуватись в інше,

для чого нижчий світ – чужий.

Я між людьми вже так остротів,

так розпрощавсь і все роздав, – осиротілий, –

що в духові останні дні на тілі

горять.

Все – дух! Так я – це ви.

А більшого я не скажу – ще не живим.

відчули вранці подих того – хто радощів, хто смерті,

хто нещасть, – що вже наводитись в подіях почало,

пробігло кровю, і ніхто ніщо не змінить; калічень і убивств, психічної різні; все – механічність і неодворотність –

і раптом виплив безлічокий звір і зливами очей людських

ув механічний вир втягнувся весь – сліпий. –

відкрив безодню рота, викручував із жір землі все тяги

личинок й атомів, і голоду на дух

Цю кров із серця.

Світ дає вбік, – в горлі

клубок

незапитаних чеснот, –

й сам собою злетиш, і

в півсні прилинають Знання –

некорисливі

й неприкладні.–

Гірне світло!..

простіть мене і раз, і вдруге, й втретє…де вибух світу

очі душ відкриє, побачите, і праведні і грішні, що ви – безвинні, що є і я, й мій слід, для мене ви святі в моїй любові! І цього разу – розіпнуть мій слід,

бо вал безумності

змете усіх на дибу –

ніхто крізь шкаралущу вод і не діткнеться до тіла

самостію й світла; де Бог поставить;

я передав знання

і знав кому

Я знаю як покращувати майбутнє

…………………………..людей

Кохана,

як ми зійшли на золотистий острів

і він факає нам і в голову і в груди

а холод виру крижаної тьми людей не піднесе їх

навіть подивитись як відлітає ця все ясність

безсмертя на сонячних квітує островах

---------------------

Чи знаєте, що в вас говорить, коли говорите:

«Я маю досвід»?

І що є що? і – коли? числа?

Знаєте все видців?

1988, жовтень, листопал.

Київ